«Вітчизняні науковці повинні змагатися за урядову підтримку своїх досліджень...»

(Голос України №24 9.02.2011)

На переконання науковців Поділля, нині в Україні спостеріга­ється недостатній вклад науки та низькі темпи впровадження наукових розробок у сільськогосподарське виробництво, що гальмує розвиток аграрного сектору. Ці показники в розвине­них країнах сягають 60—80 відсотків, у Китаї — 40, а в Україні — лише 10, хоча стрімкий рух виробництва можна здійснювати винятково за допомогою науки і передових технологій, наголо­шує декан біотехнологічного факультету Подільського держав­ного аграрно-технічного університету, доктор сільськогоспо­дарських наук, професор Микола П0В03НІК0В (на знімку). Пропонуємо його бачення шляхів підтримки науки задля роз­витку тваринництва.

Наш факультет працює над пробле- зми, які гостро стоять перед галуззю іаринництва західного регіону. Керує­мся виключно вимогами ринку праці, тховуємо потреби аграріїв. Яких вони жають від нашої наукової діяльності >зробок та рекомендацій? Ефективних зрм годівлі нових порід, ліній і кросів зних видів сільськогосподарських тва- ін за сучасними технологіями, ресур- ющадних технологій виробництва яло- ічини у м’ясному скотарстві Лісосте- Полісся, Карпатського регіону Ук- іїни, вдосконалення системи виробництва продукції свинарства в регіоні, продуктивних і племінних якостей вітчизняних волинської, поліської,південої та української м'ясних. А також українських чорно-рябої і червоно-рябої молочних порід худоби. А ше потребують допомоги в створенні вівчарства, яке на­дається «кросбредним»: нових видів овець отримують шляхом схрещування, такі тварини мають міцнішу, звивистішу вовну та високоякісне м'ясо порівняно з іншими відомими видами. Для Поділля це ще один із ефективних методів викорисння місцевих природних кормових угідь, як бачите, поле діяльності науки широке. Ми налагодили активну співпрацю з господарствами регіону, стали членами всеукраїнської науково-виробничої асоціації «М’ясне скотарство», здійснюємо наукові дослідження та науковий супровід ведення спеціалізованого м’ясного сотарства у господарствах Хмельниць­кої, Чернівецької та Волинської областей. Галузеве міністерство затвердило норми годівлі молодняку великої рогатої худоби молочного і м’ясного апрямів продуктивності, авторами яких є співробітники факультету. До юва, якраз запровадження пих дороб- в сприяло підвищенню рівня продух­ів ності молодняку великої рогатої ху­лой м’ясного напряму в регіоні за ос­інні роки на 8—12 відсотків, завдяки эму знизилася собівартість виробниц- 5а яловичини на 6—8 відсотків. Нау- звці біотехнологічного є співавторами рикарпатського внутрішньопородного ту української червоно-рябої молоч- ої породи великої рогатої худоби.

А наша освітня діяльність?! Факуль- їт пропонує широкий спектр майстер- ласів та наукових шкіл з м’ясного й олочного скотарства, свинарства, вів- арства, кролівництва і бджільництва граріям країни. Просвіту здійснюємо, рганізовуючи навіть такі заходи, як ►естивалі — м’яса, риби, меду. Зрозумі- и: не можемо варитися у «власному со- у вітчизняного розливу». Тому, крім исленних закладів та установ України, алагодили зв’язки з університетом ітату Луїзіана (США), Науково-прак- ичним центром Національної академії аук Білорусі з тваринництва, Брян- ькою державною аграрною академією Росія), Поморським осередком сіль- ькогосподарського дорадництва (Поль- да). Нині беремо участь у конкурсі між- [ародних наукових проектів ЄС «Тем- гус» «Розвиток сільських територій», бо tac цікавить розробка моделей соціаль- ю-економічного розвитку наших сіл на ►снові європейського досвіду. Ставши часниками «Європейського магістер­ського курсу з біоенергетичних техноло­гій», наші студенти тепер мають можли­вість захистити свої дипломні роботи в європейських країнах. Знаходячи пар­тнерів в Україні та за кордоном, ми на­були нових знань та навиків в україно- російському проекті «Генетична стій­кість порід великої рогатої худоби до лейкозу і маститів», у програмах розвит­ку м’ясного скотарства Канади й США.

Не дивуйтесь, що в списку кафедр факультету є кафедра іноземних мов. 1 науковці, й студентство аграрного про­філю має добре володіти іноземними мовами, бо це запорука оперативного отримання інформації про досягненая

нічним університет веде початок від «аг­рарних* кафедр (зокрема, й тваринниц­тва) Українського державного універси­тету, заснованого гетьманом УііР Ско­ропадським у 1919 році в Кам’яніїі-По- дітьському Будучи одним :? еемр ^ та­мування, і навіть закриття: це сталося 5 березня 1935 року, коли серед виклада­чів викрили «контрреволюційну органі­зацію». Хіба така політика сприяє науці? Коли в повоєнний період на Поділлі почало стрімко відроджуватися сільське господарство, виникла необхідність у кваліфікованих фахівцях-аграріях, виш «попросили назад», створили сільсько­господарський інститут.

 чи можуть аграрні універ­ситети похвалитися сучас- ними науковими лабораторія­ми, лабораторіями з контролю якості продукції тваринниц­тва?! Знову — ні.

Досвід передових держав Європи та інших країн свідчить: успішна модель з гарантованою якістю може ефективно застосовуватися лише за державної під­тримки, тому вітчизняні науковці по­винні змагатися за урядову підтримку своїх досліджень. Слід стимулювати уні­верситети й науково-дослідні установи, діяльність яких направлена на розв’я­зання найбільш гострих проблем шля­хом технологічних інновацій, що актив­но впроваджуються на виробництві. Найменш ефективні залишити поза дер­жавною підтримкою. Я й мої колеги че­каємо на той час, коли кращі навчальні заклади й дослідні господарства мати­муть демонстраційні ферми, на яких слід впроваджувати передові технології, нав­чати фахівців і агітувати виробничників іти аналогічним шляхом. Під чітким контролем та методичною допомогою провідних науковців у кожному районі усіх областей України лише одна подіб­на ферма може замінити десятки й сот­ні нарад та форумів з аграрних питань. Бо, як відомо, краще раз побачити. Од­не скотомісце на такій фермі з вітчизня­ним обладнанням обійшлося для одного з фермерських господарств краю в попе­редні роки всього в 6700 гривень. Але ця ферма не навчальна. На світовому ринку її обладнання на тисячу голів коштує від двох до десяти мільйонів доларів, пере­дусім через вартість земельної ділянки.

Знаю, фермери чекають на створення спеціальних фондів державного та місце­вих рівнів для надання їм субсидій за впровадження наукових і технологічних інновацій, стимулювання кредитування фермерських господарств. Є потреба на­гальних змін і в законодавчому полі. Ра­ніше в розрахунку на 100 га сільськогос­подарських угідь припадало понад 20 корів, а на сьогоднішній день — лише три голови великої рогатої худоби. Змі­нити це можливо, лише ухваливши за­кон про корми, встановивши мінімаль­ну чисельність тварин у* розрахунку* на 100 га сільськогосподарських угідь. У світі він діє, у нас немає ще й зако­нопроекту. Високопродуктивні стада без достатньої кількості пасовищ високої якості та благоустроєних джерел водо­постачання нереальні. Маємо зберегти середовище сільськогосподарського ви­робництва, підтримувати екологічний баланс, раціональне використання при­родних ресурсів з метою забезпечення гармонійного розвитку економіки, сус­пільства і екологічних систем не тільки для виробництва продовольства, а й щоб сільські жителі могли більше їх споживати і підвищити свій рівень жит­тя, внаслідок чого їх нащадки захотіли б продовжувати жити у селі. Чому так по­вільно йде процес збереження й віднов­лення в українських селах ферм, як ключових рушіїв розвитку інфраструк­тури села? Упрягшись у цього воза, не­обхідно забезпечити ефективний менед­жмент сільською місцевістю, учити сіль­ських мешканців ефективно працювати. Державні дотації слід спрямовувати ви­нятково туди, де є прогалини. На сьо­годні практично вирішена проблема із виробництвом продукції птахівництва, проте практично у всіх регіонах України необхідно стимулювати підвищення ви­робництва молока і м’яса.

Записала Віра ШПИЛЬОВА.

Хмельницька область.