Коли я йшла у перший клас, вчителька дала нам маленькі стрічечки, попросила зав'язати вузлики і жартома сказала: "Хто зав'яже перший, той буде лідером у класі". Пам'ятаю, моїм однокласникам допомагали батьки, а я захотіла сама. Це, мабуть, було моє перше завдання, виконане на "відмінно". Слова вчительки виявилися пророчими. Кожен навчальний рік для мене закінчувався похвальним листом, а для батьків - подякою за розумну донечку. Уже навчаюся в університеті і знову так виходить, що я перша в рейтингу студентів нашої групи. Все вчу і вчу, читаю і читаю. Всю ніч можу виконувати якесь завдання, а вранці йти на заняття.  Щось не виходить - роблю спробу знову і знову, доки не буде все бездоганно. Але не для того, щоб бути першою.

         Навчаюся, тому що хочу цього, тому що засвоєння матеріалу робить мене щасливою, тому що я бачу сенс і мету своєї роботи. І значно важливішу роль відіграє тут задоволення від навчання, а не бажання отримати хороші оцінки і бути першою. Отримання нових навичок - це і є справжня радість і самозадоволення. Так от, коли я прийшла на дисципліну "Технологія виробництва та переробки продукції тваринництва», то думала, що нічого нового не дізнаюся, тому що родом із села і мені все це знайомо. Я помилялася. З кожним заняттям відкривала для себе щось нове, незвідане. А ще й Микола Гаврилович вміє зацікавити. І знову хочеться вчити, пізнавати. А перше місце в списку нашої групи - це не моя мета, це наслідок моєї плідної праці, яка приносить задоволення, а не труднощі.

        Я розумію, що створюю себе тут і зараз, майбутнє починається сьогодні, кожна прочитана книга і засвоєна інформація робить мене кращою. Невже це важко? Це прекрасно. Я усвідомлюю, що розвиваюся, а від цього стає легко.   Вікторія Череп'яна студенка 1 курсу   ГПФ