За нами майбутнє ?/!
Університет, держава, студент, країна, президент, майбутнє... Для кожної людини, громадянина чи індивіда послідовність цих слів завжди буде різною - своєю. Але я ще не бачив жодного українця, котрого хоч трохи б не хвилювала сутність його Батьківщини та єдність її складових ланок.
Наша країна, як і майже кожна інша має свої власні амбіції, спрямування та можливості, та чи може вона сама з ними впоратись? Ні! Гадаю, що не впорається.
Я є молодий юнак 18-ти років, студент відомого аграрного університету в Україні - НУБіПу. Навчаюсь вже понад рік, і за цей не малий термін встиг побачити, прислухатися і запам'ятати багато цікавих ідей та фактів, з яких зліпив власні бажання, думки, натхнення та продовжую це робити. Від завдання до завдання мені доводилось будувати нові лабіринти рішень та цілі хмарочоси здогадів. Лише в кінці року, коли вже майже ти однією ногою на морі, а іншою в дома на ліжку, на тебе випадково скидають такі вагомі слова, якими я розпочав свій вступ. Вони й спонукають мене написати свої роздуми.
"Держава — це піч, яка палає на одних дровах — на людських!" (Чингіз Айтматов)
Людина була, є і буде завжди. Там де вона, там утворюється суспільство, а за ним держава і країна. Одна жива істота важливіша за всі гроші, землі та кордони, що навколо нас. Ось чому орієнтиром моїх думок стала власна Альма-Матер, бо саме там я розпочав замислюватися над такими речами. Дійсно, коли молода людина усвідомлює важливість себе самого для цілої Батьківщини, то вона вже автоматично з цього моменту стає інструментом майбутнього своєї країни - цеглиною у фундаменті держави. Від молодого покоління іде наймогутніший вплив та енергія, які тільки можна відшукати. Вони можуть руйнувати та відбудовувати міста одним помахом пальця, адже, тільки в них так багато свіжого завзяття та натхнення. Але чому тоді й досі наша країна, з такими талановитими та рішучими юнаками та дівчатами не змогла посісти своє заслужене місце на світовій арені, або взагалі, не змінилась на краще для своїх громадян?
“Учень – це не посудина, яку потрібно наповнити, а факел, який треба запалити” (Костянтин Ушинський)
На справді, моє навчання в університеті протікає не дуже натхненно або цікаво. Простіше кажучи - нудно. Педагоги не можуть зацікавити, хоча теми настільки захоплюючі, що після занять я сам випитую або дізнаюсь. Але не повинно бути лише так, адже не завжди у мене будь сили власним поштовхом збагачувати себе. Тому і пішов в університет, щоб оточити себе з усіх сторін знаннями. І мені було дуже прикро, що лиш один предмет зміг мене так сильно зацікавити. Але добре, мабуть, ще і на тому. Сучасний світ намагається зробити з молоді дурнів, щоб краще ними маніпулювати та контролювати. Ось чому для студента так важливо залишатись собою і віднаходити критичне бачення. Мені це вдалося лише на парах с технології виробництва продукції тваринництва. Щиро кажучи, я був сам здивований, що тільки там до мене почали по-справжньому доносити знання та не тільки. За що справді полюбив, так це за те, що викладач акцентує увагу не на своєму предметі, а більше на вмінні виходити с важких ситуації, вирішувати власними силами та розумом задачки та не боятись коли зазнаєш невдач. Такому можуть навчити лише одиниці й сміливо можна сказати, що завдяки подібному вихованню в університетах, в нашої молоді є ще можливість проявити гнучкість свого віку. Хоча мало хто може зрозуміти, як вулики та свинарство можуть навчити керувати країною, і це погано.
На власному прикладі я дізнався, що всі ті принципи, які використовуються у тваринництві настільки досконалі, бо запозичені в матері-природи (найталановитішого архітектора в цьому житті), що їх неосяжність не має міри. Звичайна система підлоги у свинарниках, зроблена за геніальним принципом будови сота бджіл, техніка яких використовується для будування космічних шатлів... "Від вулика - до галактики" - ось чому мене змогли навчити лише за годину й двадцять хвилин. Саме такого мрійливо-наукового впливу і повинне зазнати наше покоління, щоб далі мати шанс на відкриття нових і нових секретів всесвіту і нашого світу. А далі проводимо лише логічний ланцюжок - якщо моє завзяття цим світом розпочалася в стінах мого університету, то що треба нам покращити, щоб наша країна змогла на нарешті вилізти з "епохи руїни"? Це вже на власний розсуд кожного з нас.
На мою думку, треба не просто покращити, а змінити мотивацію нашої молоді, влити в них нові бажання та мрії, щоб вони своїм генератором мізків і душ почали витягати свою Батьківщину на кращі та вищі горизонти людського буття, бо вічне лише те, що ми робимо тут і зараз. Та головне...
Треба перестати боятися майбутнього. Вдивлятися в нього, не обманювати себе на його рахунок, але не боятися. Вчора я піднявся на капітанський місток і побачив величезні, як гори, хвилі та ніс корабля, який впевнено їх розрізав. І я запитав себе, чому корабель перемагає хвилі, хоча їх так багато, а він один? І зрозумів - причина в тому, що у корабля є мета, а у хвиль - немає. Якщо й у нас буде мета, ми завжди прийдемо туди, куди хочемо.