Пані Лілія Гриневич, голова парламентського Комітету з питань науки і освіти, презентуючи план демонополізації освіти і науки, фактично розпочала підготовку європейської Зеленої книги необхідних та суттєвих змін в найголовніших  сферах  держави – освіті та науці.  Цей діалог, насправді,  має стати широким і не може залишити байдужим жодного українця, адже від стану в цих галузях залежить можливість збереження та розвиток  українського економічного, соціального, культурного потенціалу.
Освіта і наука є базовими у розвитку держави. Світовий досвід засвідчує, що потужним економічним злетам США, Японії, Китаю, низки європейських країн передувало реформування освіти. На жаль, у нас розуміння реформ, навіть у термінології, сприймається по-різному, оскільки фахові складники цих, вкрай необхідних суспільству змін, традиційно нівелювалися політичними амбіціями.
Одразу хочу застерегти: не варто вживати в проектах таких слів, як «скорочення», «оптимізація», «реорганізація» та інших термінів, які вже встигли набити оскому за всі часи реформістських спроб у незалежній Україні. Кожен раз, обговорюючи стратегічні напрями та цілі, суспільство бачило благородну мету, але вже з першого періоду реформування наштовхувалося на абсолютно неадекватні результати. Зазвичай, «скорочення» управління збільшувало адміністративний тиск на освітянські установи; «оптимізація» кількості закладів освіти не сприяла збільшенню фінансового нормативу на вдосконалення начально-матеріальної бази; «реорганізація» застосовувалася не для поліпшення підходів до підвищення якості освітніх послуг, а для можливості звільнити неугодних керівників та працівників.  Шкода, але саме так сприймалися всі попередні намагання змінювати систему на краще.
Абсолютно підтримую визначені автором стратегічні цілі Плану: рівний доступ до високих стандартів у сфері дошкільної та середньої освіти; висока якість підготовки кадрів для ринку праці в професійній та вищій освіті; створення сучасної системи виробництва знань, технологій та інновацій – у вищій освіті та науці.
Яким чином досягти цілей?  Першим і найнеобхіднішим кроком є невідкладне впорядкування законодавства, що має забезпечити правові можливості реалізації Плану.  Підхід до написання та обговорення  проектів нормативно-правових актів та законів має бути змінено. Досвід засвідчує, що розпорядження та постанови уряду, парламентські рішення, зазвичай, народжують і приймають державні службовці у вузьких колах.  Погодження цих документів проходять формально за дві-три години, у вечері з вівторка на середу ( по середах було засідання КМУ), інколи вже по 18-й годині… А за цими документами живе країна…
Якнайширша участь суспільства!  Експерти, фахівці, службовці, молодь є тією спільнотою, яка шляхом колективного обговорення, діалогу, дискусій, аналізу статистики та фінансових можливостей напише Білу книгу розвитку української освіти. Активність громадян, народжена на Майдані, не може зосередитися винятково на протестних рухах, вона обов’язково переросте у масовий рух творення свого життя.
Наступне. Варто розділити виконання Плану на два напрями. Фінансовий і управлінський аудит, заходи із зменшення державного регулювання та тиску  мають бути деталізовані та лягти в основу адміністративного блоку. Це і буде напрям демонополізації. Розробка механізмів спільної з роботодавцями  діяльності із вироблення державних та галузевих освітніх стандартів (галузеві ради), рецензування та грифування підручників,  інноваційні моделі сучасної системи виробництва знань та технологій – завдання змістовного блоку Плану.
Не варто, на мій погляд, відкидати окремі напрацювання, що здійснювалися щорічно на виконання Національного плану дій з реалізації Програми економічних реформ «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», де є багато раціонального і перспективного, а заходи з виконання Нацплану потребують глибинної інвентаризації. Період, коли «мы наш, мы новый мир построим…., снося до основания»  ми вже переживали і неодноразово.
Окремо хочу зупинитися на важливій темі перспектив галузевої освіти. Зокрема, аграрна освіта в останні роки набула статусу «попелюшки» у керівних монстрів освіти.  Учасники руху «Серп і молодь» були оголошені майже особистими ворогами тодішнього керівництва МОН. Наслідки неоголошеної війни за аграрну освіту досить гіркі – десятки необґрунтованих  відмов у ліцензуванні напрямів підготовки, розформування спеціалізованих учених рад, виключення представників аграрних науковців із експертних колективів ДАК, зволікання з присвоєнням наукових ступенів та позапланові перевірки, «наїзди» на виші.
Чи потрібне подвійне підпорядкування галузевих ВНЗ? Які функції з управління освітою мають здійснювати профільні ЦОВВ? Як розрахувати реальну потребу в кадрах для галузі, коли статистики кадрового забезпечення немає? Без участі роботодавців вплинути на якість підготовки фахівців неможливо. Як змотивувати роботодавців до спільної роботи? Чи реальною є методика обрахунку фінансового нормативу для підготовки фахівця, і чи здатна держава забезпечити це фінансування?  Як стимулювати соціальну функцію галузевої освіти, зокрема, аграрних вишів з розвитку українського села? Чи варто диференціювати критерії рейтингу? На мій погляд, проблема  галузевої освіти – це ще одна тема для всеукраїнського діалогу, яка буде супровідною формуванню Плану і рухатися паралельно. Настав час поставити крапку в цьому питанні. ДУ «НМЦ «Агроосвіта» Мінагрополітики має достатньо інформаційного ресурсу, належного кадрового потенціалу, налагоджених комунікацій із ВНЗ для забезпечення організації та проведення широкого діалогу.
У 2011 році було розроблено глобальний проект модернізації аграрної освіти та науки з прив’язкою до природно-кліматичних зон. Його реалізація мала забезпечити інтеграцію науково-дослідних баз наукових і освітянських установ та підвести до створення нової моделі – регіональних навчальних науково-виробничих комплексів, які б могли стати справжніми центрами наукового та кадрового забезпечення АПК.  Але на шляху до схвалення цього рішення урядом проект був вихолощений у ЦОВ,  пізніше наштовхнувся на супротив керівників вишів (зіграли особисті амбіції), забарвився політичними фарбами і перетворився на давно використану повітряну кульку.
Наостанок. Загалом, підтримуючи проект Плану, вважаю, що варто винести  його на громадське обговорення публічного формату. Розміщення цих думок  на сайті ДУ «НМЦ «Агроосвіта» залучає до обговорення всіх наших партнерів. Пропоную сформулювати ключові  проблеми (рівний доступ, якісна освіта, інноваційний зміст, державно-приватне партнерство, взаємодія з ринком  праці, соціальний статус викладача та педагога, автономія, мобільність, інтеграція і т. інше), провести фокус-групи з обговорення основних позитивів та негативів у кожній з проблем, напрацювати рекомендації та видати Білу книгу української освіти, народжену всіма учасниками освітнього процесу, написану зрозумілою мовою, спрямовану на виконання державою та сприйняту суспільством.

Директор ДУ «НМЦ «Агроосвіта» Ірина Синявська