Скажу про дурнів хвастовитих,
Що з себе корчать знаменитих;
Кортить-бо задаватись їм —
З них кожен хвастає своїм.
Ще й схильні думати, дурні,
Що світ повірить їх брехні,
Що їхні предки благородні.
Батьки ж їх лагодили бодні,
Ато, не боячись неслави,
Скупляли речі з-під застави,
А може, бувши лихварями,
Людей пускали злидарями.
Нащадкам наброду такого,
Щоб жити в розкоші, не вбого,
Й «панами» зватись, було вгодно
Скрізь представлятись «благородно»:
«Вітає вас пан Ганс фон Майнц,
А це синочок — юнкер Гайнц».
Хто високо угору пнеться,
Із того завжди люд сміється.
Немов той пан фон Бруннедрат,
Новітній наш аристократ,
Що дворянином прагнув стати,
Та так ганебно став тікати
Із-під Муртена в час війни,
Що з ляку закаляв штани
І мусив у годину грізну
М ... Читати далі »